Вчителям трудового навчання

Пайка металів з неметалами

Gugenot — Fri, 08 Apr 2011 17:06:59 GMT

Паяння графіту.

Вироби з графіту частіше за все паяють з цирконієм або їх сплавами, а також з оксидами деякими металами. Паяння графіту з цими матеріалами здійснюють в інертній атмосфері вакуумі при температурі до 1300°С.

При паянні графіту з міддю або корозійно-стійкою сталлю, щоб запобігти утворенню тріщин, що виникають через різницю кофіцієнт лінійного розширення, між паяними деталями поміщають тонку пластинку із сплавів титана або цирконію, а припій поміщають з обох боків пластинки. В зібраному вигляді деталлю поступаються в затискне пристосування і поміщають в піч із захисною середовищем для нагріву.

Графіт з графітом паяють в такій послідовності: на обчищені паяні поверхні наносять методом напилення суспензію, що складається з тонко меленого порошку цирконію, титана, молібдену або їх сплавів і розчину полістиролу в бензолі. Зібраний вузол поміщають у вакуумну індукційну піч і поволі нагрівають з відкачуванням що випаровуються при нагріванні компонентів. Паяння відбувається при температурі 1200—13000С і розрідженні 1-10-4—1-10-5 мм рт. ст. Нагрів під паяння може бути здійснений в електропечі із захисним середовищем.

Для виготовлення графітних виробів, що працюють при низьких і середніх температурах, застосовують титанові і мідно-срібні припої. Ці припої добре змочують графіт, їх можна застосовувати для паяння графіту з графітом і графіту з металом.

Для паяння графіту з графітом використовують також припої з кремнієм. Ці припої добре розтікаються по поверхні графіту і володіють здатністю швидко диффундировать в графіт. Тому при їх вживанні слід ретельно дотримувати температурний режим і встановлений час паяння. Припої цієї групи прийнятні для паяння виробів, що працюють при високих температурах. Високоякісне з’єднання графіту з молібденом, цирконієм, титаном і ніобієм забезпечують золоті припої з нікелем, танталом або молібденом.

Паяння германію і кремнію

Gugenot — Fri, 08 Apr 2011 17:05:20 GMT

Молібден знаходить застосування в електровакуумній промисловості, ракетній і атомній техніці, в авіації і інших областях, де потрібна від виробів стійкість при температурах 650—1800° С. Пайку молібдену легкоплавкими припоями на основі олова, свинцю і кадмію проводять звичайно після гальванічного покриття міддю або нікелем без особливих труднощів.

Паяння і застосування цього металу при високих температурах можливе тільки у вакуумі, нейтральній або відновній атмосфері або із захисними покриттями (плакування платиною, нікелем; гальванічне покриття хромом, нікелем, міддю; наплавлення або гарячі покриття алюмінієм).

Нікелювання і молібдену проводять після ретельної механічної, електричної і хімічної обробки, метою якої є видалення з поверхні оксидів, окалини і жиру. Покриття нікелем здійснюють в першому електроліті, а міддю — в другому. Для поліпшення зчеплення покриттів з основним металом рекомендується проводити відпал виробу в середовищі водню або у вакуумі. По шару отриманого покриття можливе паяння або осадження інших металів.

Молібден можна паяти всіма відомими методами, але перевага слідує віддати індукційному паянню в атмосфері аргону, вакуумі : водню або азотно-водневому середовищу. При цьому методі паяння відбувається швидко, без утворення помітної крихкої зони. Паяння молібдену на повітрі з відносно повільним нагрівом супроводжується утворенням оксидів, які виділяються по межах зерен і роблять основний метал крихким.

При паянні припоями з відносно низькою температурою плавлення можна застосовувати нагрів злегка окисленим киснево-ацетиленовим полум'ям із застосуванням флюсів, рекомендованих для паяння срібла або мідь.

Молібден паяють благородними металами, паладієм, нікелем, міддю, кобальтом і їх сплавами.

Паяння молібденових деталей, від яких потрібна висока міцність при температурі до 1800 0С, виконують боридом хрому або молібдену (Мо2В), що містить 3—7 % В. Борід утворюються при нагріванні порошкоподібної суміші молібдену або хрому з бором до 20000С. Температура пайки повинна бути в межах 2000 - 20600С.

Паяння ніобія.

Ніобій володіє високою хімічною стійкістю і тому його застосовують при виготовленні хімічного, електровакуумного, радіотехнічного устаткування, ядерних реактивів, теплообмінників, стільникових панелей і інших деталей, що працюють при температурах до 800° С. При нормальній температурі ніобій не окислюється на повітрі, але при нагріванні вище 200° С на його поверхні утворюється міцна окисна плівка, яка при більш високих температурах нагріву диффундірує в метал, роблячи його крихким. Паяння ніобія слід проводити тільки у вакуумі або в середовищі сухого і чистого інертного газу, оскільки він при нагріві поглинає азот, водень, водяні пари, двоокис і окисел вуглецю.

Для паяння ніобія і його сплавів застосовують титан, ванадій, цирконій, які утворюють з ніобієм тверді розчини. Для паяння в середовищі аргону можуть бути використаний паладієві припої з хромом і германієм з температурою плавлення 1415° С, наприклад, складу %: 50 Сг—30 Pd—20 Ge і 50 Сг—35 Pd —15 Ge. Мідні і титанові припої також використовуються для паяння ніобія і його сплавів, наприклад, складу %: Сu—30 Ni—2 Fe—2 Si—0,2 В s Ti—17 Nb—10 V—8Сг—2 Al

Паяння германію і кремнію.

При паянні струмопровідного елемента з напівпровідниковою важливою умовою є створення щільного електричного контакту між ними. Найпоширеніші напівпровідники — германій і кремній змочуються припоями тільки за наявності на їх поверхні металевої плівки. Кінцевим поверхневим шаром є звичайно золото або нікель.

Для осадження золота н нікелю ретельно обчищений виріб занурюють в один з розчинів, склад яких приведений в табл. 2.

Таблиця 2. Склад розчину для хімічного покриття германію, нікелем, золотом.

Компоненти (г/л)

Режими роботи

Вид покриття

Нікель

Золото

Хлористий нікель

Диціонарат калію

Цитрат амонія

Хлористий амоній

Фосфорнокислий натрій

–

Температура ⁰С

Швидкість осадження

5,0

90-95

2,5-5,0

Після промивки і сушки панку із струмопровідним елементом здійснюють легкоплавкими припоями за звичайною технологією з використанням нікелевого флюсу . Для швидкого і більш якісного паяння частини треба перед початком паяння лудити.

Паяння молібдену

Gugenot — Fri, 08 Apr 2011 17:03:44 GMT

Молібден паяють благородними металами, паладієм, нікелем, міддю, кобальтом і їх сплавами.

Паяння ніобія.

Паяння магнію і його сплавів

Gugenot — Fri, 08 Apr 2011 17:01:57 GMT

Паяння цих металів утруднений; не тільки через наявність на поверхні металу стійкого оксиду MgО але і через великий інтервал кристалізації і низкою температур солідуса магнієвих сплавів, що утрудняє підбір припоїв з болю низькою температурою плавлення, ніж сам метал.

Окисною плівку з поверхні магнієвих виробів видаляють і запобігають її повторній утворенні, обробляючи виріб в наступній послідовності: катодне обезжирення в розчині з 15 г/л їдкого натрію і 25 г/л кальцинованої соди; промивка в гарячій і холодній проточній воді; труїть при 20°С до 3 мін в розчині складу: хромовий ангідрид 180—280 г/л, азотна кислота 30—25 мл/л, плавикова кислота 30—25 мл/л; активація поверхні протягом 2 мін при 20° С в розчині складу: ортофосфорна кислота (85%) 250 мл/л, фтору натрію 100 мл/л; контактне цинкування при температурі 40—60° С протягом 1—5 мін в розчин складу, г/л: сірчанокислий цинк 45, профосфат натрію 210, фтористий калій 7, вуглекислий натрій 5.

Очищення поверхні виробів з магнієвих сплавів можна здійснити послідовною обробкою в розчинах складу, хромовий ангідрид 2, азотнокислий натрій 0,6, азотна кислота 0,75 (20° С, 2 хв); плавикова кислота 6,6 (20е З, 5 хв); пнрофскфаг натрію 0,25 (65° 3 хв).

Паяння виробів з магнієвих сплавів здійснюють паяльником, газополум'яними пальниками, нагрівом ТВЧ, зануренням у ванну розплавленого флюсу, в печі і нагрівом в електричному блоці.

Через високу теплопровідність магнію застосовують паяльники великої потужності. При паянні газополум'яними пальниками використовують нейтральне ацетилено-кисневе або газокисневе полум'я і активні флюси, що складаються з хлористих і фтористих солей натрія, калія і літію.

Велике розповсюдження отримав метод паяння магнієвих сплавів зануренням в розплавлений флюс. Для цієї мети деталі очищають від нерівностей, обезжирюють, промивають в содовому розчині і гарячій воді, сушать стислим повітрям і збирають в пристосуванням разом з припоєм. Пристосування виготовляють з корозійно стійкої сталі. Зібрані в пристосування вузли нагрівають в печі до : 400—450° С, а потім на 1—3 хв. занурюють у ванну розплавленого флюсу

Спаяний вузол охолоджують до 200° С, промивають в 2—3% ном киплячому розчині вуглекислої соди протягом 30—60 хв, а потім в холодній воді, після чого додатково обробляють при 20—30 0С хромовокислотні ванні складу: хромовий ангідрид 150 г/л, азотна кислота 240 г/л, промивають в холодній і гарячій воді і висушують сушильній шафі при температурі 60—70° С. Після остаточної обробки паяні деталі піддають оксидуванню для підвищення корозійної стійкості. Окисел магнію не відновлюється в середовищу водню і аміаку, і тому паяння в захисних, газах проводити не рекомендується. Інертні гази також не дають позитивного ефекту.

Паяння в печі проводять з флюсом у вигляді сухого порошку. При кожному паянні слід застосовувати електричний або газовий обігрів автоматичним регулюванням температури.

Ефективним способом нагріву є електричні нагрівальні плити. В електричних плитах легко підтримується необхідна температура, що дуже важливо при паянні магнієвих сплавів.

Паяння алюмінію і його сплавів

Gugenot — Fri, 08 Apr 2011 17:00:32 GMT

Алюміній і його сплави широко використовуються для виготовлення різних паяних виробів в авіаційній, автомобільній, електротехнічній і інших областях промисловості.

Методами паяння можна також виправляти механічні пошкодження і різні дефекти у відливаннях з ливарних сплавів. Через наявність на поверхні алюмінію і його сплавів хімічно стійкої окисної плівки пайка складна і багато в чому відрізняється від паяння інших металів. Звичайно застосовують лише ті методи, при яких відбувається руйнування оксидів у момент паяння. До таких способів відносяться флюсові паяння з механічним руйнуванням окисної плівки (абразивна, натиранням), паяння ультразвуком, паяння з руйнуванням окисної плівки за допомогою активних флюсів і ін. Перші два способи використовуються тільки для паяння легкоплавкими припоями, за третім способом можна паяти і легкоплавкими і тугоплавкими припоями. За допомогою легкоплавких припоїв алюміній і його сплави можна паяти з багатьма металами, основна задача при цьому полягає в попередньому покритті поверхні алюмінію припоєм. Подальше паяння деталей, луджених припоєм, нічим не відрізняється від паяння інших металів за допомогою звичайних вживаних припоїв і флюсів.

При паянні алюмінію з механічним видаленням окисної плівки паяний виріб нагрівають, на зону шва наносять шар розплавленого припою і під ним шабером, паяльником або сталевою щіткою видаляють поверхневу плівку. Інколи очистка окисної плівки проводять безпосередньо паличкою припою, в який вводять абразив. У міру видалення окисної плівки припій змочує оголену поверхню алюмінію і після охолоджування дає міцний зв'язок. Абразивне паяння не вимагає застосування флюсу. Різновидом абразивного паяння є лудіння поверхні алюмінію за допомогою ручного шліфувального верстата. Окисну плівку з поверхні алюмінію можна видаляти паяльником з вібруючою металевою щіткою або ультразвуком. Застосування флюсів при цьому способі паяння не потрібен. При паянні алюмінію ультразвуковими паяльниками застосовують легкоплавкі припої на цинковій або олов'яній основі з цинком, кадмієм і алюмінієм. При паянні необхідно кінець робочого стрижня тримати якомога ближче до поверхні алюмінію, але по можливості не торкатися її.

З'єднання з алюмінію, паяні легкоплавкими припоями на основі свинцю, олова, кадмію і вісмуту, погано чинять опір корозійним руйнуванням, тому такі припої застосовувати не рекомендується.

Паяння легкоплавкими припоями може бути здійснено також про допомогою реактивних і органічних флюсів. Реактивні флюси звичайно складаються з хлористих солей цинку, олова, амонія і фтористих солей натрію, калія або літію.

Із застосуванням реактивних флюсів можна паяти газополум'яним нагрівом, в печі або у ваннах з флюсом.

По-перше двох випадках флюс застосовують в рідкому вигляді, у вигляді порошку або пасти, в останньому випадку зібране під паяння виріб занурюють в розплавлену сіль. При паянні у ванні з флюсом припій при збірці заздалегідь закладають в спеціальну виточку або 1 застосовують припої фасонів, які укладають в зоні паяння. Паяння з одночасним покриттям всього виробу припоєм може бути здійснено у ванні, що складається з розплавлених припою і флюса. Для цієї мети в тигель завантажують припій з температурою плавлення 150—200° С і суміш солей, наприклад складу, мас.

Їдкий натр .80

Окисел цинку. 3

Вода.17

Якщо в розплавлену ванну занурити виріб, то надмірний їдкий натрії видаляє з поверхні металу окисну плівку, а що утворюється в результаті реакції між двома солями цинку натрію висадиться на поверхню виробу тонка плівка цинку. При подальшому зануренні розплавлений припій заповнює зазор ш покриває оцинковані місця. Замість одного натрію можна використовувати їдке розжарюй або гідроокис літію. Цим способом можна паяти алюмінієві сплави як між собою, так і з іншими металами . Я сплавами, наприклад з міддю, нікелем або сталлю. Недоліком пайки із застосуванням реактивних флюсів є низька корозійна стійкість паяних з'єднань. Тому після паяння слідує не тільки ретельно промити вироби, але і нанести на них лакофарбне покриття. Унаслідок того, що органічні флюси при перегріві обвуглюються, не рекомендується застосовувати нагрів відкритим полум’ям. В цьому випадку краще всього вести паяння терморегулюючим паяльником з тором або в печі, не допускаючи нагріву вище 275°С.

Пайка чавуну

Gugenot — Thu, 07 Apr 2011 18:45:26 GMT

Паяння і лудіння чавуну. Вироби з сірого і ковкого чавуну паяти як легкоплавкими, так і тугоплавкими припоями. Основне утруднення при паянні — наявність графіту, який перешкоджає змочуванню метала припоєм і заважає утворенню металевого зв'язку. Для полегшення паяння легкоплавкими припоями чавуни заздалегідь лудять гальванічним (табл.1—3) або гарячим способом. Через наявність графіту звичайні методи гарячого лудіння, примінені для сталей, включаючі обезжирення, травлення, флюсування і лудіння зануренням, не дають відмінкових результатів при лудінні чавуну. Лудять сірі і високоміцні спеціальні чавуни, при цьому останні звичайно більш легко змочуються оловом; високовуглеводні і висококрем'янисті чавуни важче піддаються лудінню.

Склад і режим роботи

Для лудіння доцільно вибирати чавуни із змістом вуглецю не вище 3,0—3,5% і кремнію не більше 2,5—3,0%. Чавун з мілкосіристим, рівномірно розподіленим графітом лудиться краще, ніж чавун з високим змістом грубого пластинчатого графіту.

При травленні чавуну виділяється графіт з утворенням по всій поверхні складної плівки. Розплавлене олово не може змочувати таку поверхню, і тому чавун після звичайного травлення лудиться дуже погано. Для забезпечення доброго лудіння розроблені наступні способи підготовки поверхні:

механічне очищення: обдирання, обточування і дробеструйне очищення; найдобріші результати дає дрібне дробеструйне очищення, яке не тільки забезпечує чисту поверхність виробу, але і видаляє деяку кількість поверхневого графіту;

видалення поверхневого графіту хімічним окисленням (нітратний процес);

покриття поверхні чавуну проміжним шаром (залізо, мідь, нікель) шляхом електровідложення або хімічного заміщення;

спеціальні методи флюсування, при яких не вимагається того, що ніякого травлення; прикладом є так званий хлоридный метод лудіння.

При лудінні чавуну застосовують три основні процеси: гальванічне покриття залізом, хімічне окислення графіту і спеціальне флюсування перед лудінням.

Перед нанесенням шару заліза виріб заздалегідь піддають механічному очищенню одним з вказаних вище способів і обезжирюють, наприклад, в порах дихлоретану. Якщо деталь покрита іржею, то її злегка травлять, але час травлення повинен бути дуже коротким, а по можливості, травлення потрібно уникати зовсім. Для травлення чавуну рекомендуються розчини плавикової кислоти (про. %):

1. Плавикова кислота.10

Сірчана кислота.10

Вода.80

2. Плавикова кислота.20

Вода.80

Травлення відбувається при 20 0С.

Після травлення і промивки деталі занурюють в гальванічні ванни. Якщо вироби мають складну конфігурацію, то при їх покритті потрібні не тільки зовнішні, але і внутрішні аноди. Ванна працює без підігріву і при катодному струмі густиною 1,0—1,5 А/дм2. Покриття проводять до тих пір, поки вся поверхня виробу покриється світло-сірим нальотом заліза. Товщина покриття звичайно коливається в межах 5—15 мкм. Після нанесення гальванічного покриття виробу повинні бути щонайшвидше покритий оловом, якщо це неможливо, то їх бережуть у воді, що містить 0,5% плавкові кислоті.

Підготовлені у такий спосіб вироби піддають флюсуванню. Відомо декілька складів флюсів, з яких для відмінкового лудіння чавуну можна рекомендувати наступний,%

Хлористий цинк .57

натрій 14

алюміній.7,5

Плавикова кислота.1,5

Вода .20

При лудінні чавунних виробів, заздалегідь покритих залізом, застосовують дві ванни з розплавленим оловом. Температура першої ванни 300°С; її поверхню покривають тонким шаром розплавленого флюсу, що полягає мул 80% ZnCI і 20% NaСI. Цей шар флюсу має потрійне призначення: покращує змочування виробу оловом, запобігає окисленню поверхні оловом у ванні і попереджає розбризкування олова при введенні в нього холодних виробах.

В першій ванні виріб витримують до тих пір, поки воно не прогріється до 300°С. Після цього його негайно переносять в другу ванну з оловом, нагрітим до 245° С. Після витримки в другій ванні протягом 1 мін виріб виймають, струшують для видалення надлишку олова і охолоджують зануренням у ванну з світлим гартівним маслом.

Друге занурення в олово з подальшим масляним гартом застосовують в тому випадку, якщо вимагається, щоб вироби мали красивий зовнішній вигляд і високі захисні властивості. У випадках, коли лудіння застосовують тільки як попередню підготовку перед паянням, повторно в олово виробу не занурюють.

Нітратний метод хімічного окислення поверхневого графіту перед лудінням чавуну застосовують тоді, коли потрібна висока міцність зчеплення покриття з основою; для покриття оловом менш відповідальних виробів застосовувати його взагалі не рекомендується, оскільки більш зручний хлоридний процес.

В нітратному методі за механічним очищенням слідує той, що труїть, наприклад, протягом 30 мін в складі 100%-ний сірчаної кислоти при 85° С або 2—5 мін в холодній 10%-ний соляній кислоті. Вироби потім промивають в гарячій воді, ретельно висушують і занурюють в окислювальну соляну ванну, суміш рівних частин NaNO3 і КNО3, що містить, при температурі 350—400° С. Соли можна плавити в звичайному тиглі із сталі або чавуну.

При роботі з розплавленими азотнокислими солями слід уникати перегріву і контакту їх з органічними матеріалам: як це може привести до загоряння.

Для прискорення процесу окислення поверхнево-структурного графіту через соляну ванну іноді пропускають реверсивний струм. При цьому оброблюваний виріб служить один з електродів, а другим електродом є металевий. Наявність реверсивного струму дозволяє отримати виріб без шару окислів на поверхні. Звичайно для окислення поверхневого графіта достатньо 10—15 мін знаходження чавунного виробу в соляній вані. При цьому слідує мати на , що зайва витримка виробу в солянній ванні приводить до погіршення подальшого лудіння.

Оброблені в соляній ванні вироби охолоджують па повітрі і промивають холодною водою. Потім для видалення плівки продуктів окислення виріб труять протягом 1 мін в холодному 10%-ном розчину плавикової кислоти, після чого флюсують і лудять звичайним способом.

Після гарячого флюсування виріб зразу ж переносять в лудильну ванну і витримують в ній не менше 5 мін.

Лудіння методом натирання застосовують в тих випадках, коли із яких-небудь причин його неможливо здійснити викладеними вище методами. В цьому випадку після очищення виріб нагрівають до 270—300° С. Щоб уникнути надмірного окислення під час нагріву, призначені для лудіння поверхні до нагріву покривають водним флюсуючим розчином. Після нагріву поверхня виробу протягом 1 мін обробляють розплавленим флюсом. Потім па поверхню виробу наносять необхідна кількість розплавленого олова, яке натирають металевою щіткою. Коли покриття оловом закінчено, надлишок його зливають. Залишки флюсу видаляють промивкою у воді. Для лудіння методом натирання часто використовують лудильні пасти, суміші порошкового олова і хлоридного флюсу, що є.

При паянні тугоплавкими припоями виріб з чавуну прогрівають до червоного каління, при цьому графіт згоряє з утворенням окислу вуглецю. Після цього пайка не представляє великих труднощів. З тугоплавких припоїв для паяння чавунів застосовують срібні припої і латунь; для збільшення міцності з'єднання до латуні додають невелику кількість (1,0 — 1,5%) кремнію, олова, нікелю, марганцю або заліза.

Мідь для паяння чавунів слідує застосовувати обережно за високої температури її плавлення, а припої, що містять фосфор, не застосовують взагалі через утворення в паяльному шві крихка железо-фосфорных з'єднань. Для паяння чавунів застосовні всі процеси. Конкретний вибір методу паяння залежить від припою і відносної маси деталей, що сполучаються.

Паяння газовим пальником або паяльною лампою повинне проводитися тільки нейтральним полум'ям при температурі не пыше 900° С. Із-за поганої змочуваності припоєм паяння чавунів в печах з контрольованою атмосферою проводять з флюсом, який покращує затікання припою в паяльний шов.

Чавун з високим змістом вуглецю має низьку температуру плавлення, тому при паянні тонкостінних виробів необхідно температуру печі тримати мінімальній, щоб уникнути сплаву поверхні основного металу.

Щоб шов вийшов міцним, чавунні вироби зразу ж після: пайки піддають відпалу при температурі 700—750° С протягом 20 мин. При відпалі відбувається подальша дифузія припою в основний метал, що значно укріплює шов, крім того, при цьому знімаються внутрішні напруги. Ковкий чавун паяється так само, як і сірий; температура паяння його повинна не бути вищою 900° С.

Пайка сталі

Gugenot — Thu, 07 Apr 2011 18:25:03 GMT

Пайка вуглецевих і легованих сталей.

Вироби з вуглецевих сталей паяють без особливих утруднень будь якими з відомих способів, не допускаючи перегріву. Для паяння застосовують звичайно олов’яно-свннцовими , мідно-цинкові і срібні припої і мідь. Припої, що містять фосфор, застосовувати для паяння сталі не рекомендується через виникаючої при цьому крихкість паяного шва. Як флюс використовують розчин хлористого цинку або комплексні флюси на його основі, буру або її суміш з борною кислотою, флюси № 209, 284.

Для отримання паяних виробів, що володіють підвищеною міцністю, застосовують леговані машинобудівні сталі. Леговані сталі паяють так само, як вуглецеві стали, із застосуванням активних флюсів. Магнітні стали, що містять алюміній, перед паянням заздалегідь обробляють в розчині для видалення щільної плівки оксидів.

Паяння корозійно-стійких, жаростійких і жароміцних сталей і сплавів.

Для виготовлення паяних виробів, від яких потрібна підвищена втомна міцність проти дії кислот і лугів, добра опірність утворенню окалини при підвищених температурах і задовільна міцність при високих температурах, застосовують корозійно-стійкі сталі, жаростійкі і жароміцні сплави.

Труднощі панки корозійно-стійких сталей і жароміцних сплавів обумовлені наявністю на їх поверхні міцних і щільних плівок, що складаються з оксидів хрому, титана, алюмінію і інших елементів. Ці окисні плівки володіють високою термічною і хімічною стійкістю, низькою пружністю пари і незначною пружністю дисоціації, перешкоджають доброму змочуванню з’єднання поверхонь деталей і розтіканню по них припоїв. Для зняття плівки застосовують високоактивні флюси і більш ретельно готують поверхня.

Підготовка до паяння звичайно складається з механічної обробки місць з'єднання шкурою або напилком і обезжирення їх органічних розчинників, в гарячих лужних розчинах або в електролітичних ваннах.

Поліровані і нагартованні вироби погано змочують припоями , тому такі деталі слід зачищати шкурою до отримання шорсткої поверхні, що сприяє кращому зчепленню припої

Труїть корозійно-стійких сталей і жароміцних з перед паянням звичайно не проводять. Легкоплавкими припоями корозійно-стійкі сталі паяють рідко. Як припої викорстовують або олов'яно-свинцеві припої. Паяння здійснюють газополум’яним нагрівом, паяльником або методом занурення в припій. В вигляді флюсу використовують насичений розчин хлористого цинку в концентрованій соляній кислоті, розчин ортофосфорной кислоти або комплексні флюси.

Каніфольні флюси недостатньо активні для паяння корозійно-стійких сталей легкоплавкими припоями, але ними можна користуватися, якщо місце паяння заздалегідь лудить припоєм із застосуванням нудотного флюсу.

Для високотемпературного паяння застосовують головним чином срібні припої.

Мідь як припій для корозійно-стійких сталей застосовують рідко через сильну її дифузію в сталь і погану розтікаємість.

Для легко навантажених з'єднань застосовують латунь марок Л63 і Л68, з яких виготовляють дріт, фольгу або прутки.

Флюси, борид і фтористі солі, що містить, погано розчиняють оксиди хрому, тому вони малопридатні для паяння корозійно-стійких сталей і жароміцних сплавів. Більш прийнятні флюси, до складу яких входять тстраборат і фториди.

При пічному паянні і газополум'яному нагріві застосовують газові флюси, початковими продуктами яких є фтористий амоній, фторборат амонія, фтористий бір.

Як захисна атмосфера використовують сухі і дуже чисті нейтральні гази (аргон, гелій), водень, водень в поєднанні з парами галоїдних солей хрому або марганцю, фторуючу атмосферу, останньому випадку паяні деталі поміщають в спеціальну камеру; в нижній частині її розташовують масу, що складається з хлористих або фтористих солей хрому, марганцю або інших металів, у верхній лети камери розташовують шар гранульованого або порошкоподібного хрому, нікелю, марганцю або заліза, які служать для регенерації пари металу в атмосфері. При нагріві солі виділяють відповідні пари, які перешкоджають окисленню металу і сприяють кращому заповненню припоєм.

Паяння у вакуумі і в середовищі нейтральних газів слід проводити припоями , що містять паладій, літій, фосфор, бір і кремній.

В процесі паяння виробів з аустинових сталей іноді спостерігається мимовільне руйнування основного металу рік дією рідкого припою, проникаючого по межах зерен. Особливо часто це явище спостерігається при виготовленні виробів з сильно наклепаних сталей і в напружених з'єднаннях. Рівномірний нагрів деталі при паянні в печах і в соляних ваннах повністю запобігає руйнуванню паяних з'єднань.

Паяння жароміцних сплавів, що містять метали з великим, вмістом кисню, наприклад алюміній, титан, бір, рекомендується проводити у водневому середовищі з добавкою фторованої атмосфери.

Іноді для усунення шкідливого впливу окисної плівки, з метою попередження зневуглецювання і для поліпшення змочуваності для корозійно-стійких сталей заздалегідь покривають нікелем і міддю. Перед покриттям деталі обезжирюють і труять киплячій концентрованій соляній кислоті.